Наступний блог-пост буде більш приземленим. В прямому сенсі цього слова 😉 Мова піде про сьогоднішній стан китайських сіл.
Спочатку трохи загальної інформації:
- станом на сьогодні, у селах КНР проживає близько 51% населення країни
- у Китає існує білизько 1 млн сіл, тобто 1\3 від їх загальної кількості у світі. Середня кількість населення у кожному селі – 915 осіб (7-10 кланів або 50-100 сімей), більшість якого проживає у власних або общинних будинках.
- свої інструменти та техніку сільське населення часто має як спільне благо
- цетральна дорога найчастіше єдина, яка зберігається у більш-менш доброму стані, але й та закінчується глухим кутом.
- у економічному плані села часто є самодостатніми, мешканці займаються сільським господарством
- політичний устрій (якщо його можна так назвати) – сільська управа
- існують села. які розміщені високо у горах – шлях до них важкий, часто триває кілька діб; такі поселення є зазвичай і найбіднішими.
Як виглядає типовий селянин? Це фермер, який вирощує рис, кукрудзу, паприку та інші овочі на своєму земельному уділі (площа близько 1 акр), інколи тримає кілька курей та свинку. Фермер вирощує дотатньо для власного споживання, але часто недостатньо для продажу.
Початок реформування села китайська влада розпочала в середині ХХ століття. Розпочалась інтеграція сіл у економічне та політичне поле держави. Деколективізація. яка відбулась на початку 1980х, дозволила селам випробувати свої сили у більш-менш вільному плаванні: перші спроби сільського маркетингу, часткове послаблення контролю зі сторони держави, а також вільніша політика щодо внутрішньої (читай – маятникової) міграції сприяли зменшенню соціальних обмежень села. Жителі розпочали звикатися із своїми новими статусами, тому що їхня ідентичність визначалась не лише через проживання у тому чи іншому селі, але вже була обумовлена соціальними контактами та менеджерськими навичками (особливо, коли йшлось про створення перших продовольчих кооперативів). Також відбулася зміна базової системи господарювання. На основі «закріплення виробничих завдань за окремими селянськими дворами» і «роботи за контрактом» була створена «система сімейної підрядної відповідальності». Жителі сільських районів стали справжніми господарями на своїй землі, що активізувало сільськогосподарське виробництво, вирішило проблеми з матеріальним забезпеченням численних сімей, а також відкрило нову сторінку в історії ліквідації бідності.
Цікаво: коефіцієнт самозабезпечення поливним рисом, пшеницею і кукурудзою в КНР підтримується на рівні більше 98%, обсяг продовольства на людину в середньому досягає 440 кг, що більше середнього показника по світу.
Традиційно будинки у китайських селах – це прості дерев’яні конструкції. Проте, зараз із розвитком технічного прогресу та збагаченням села розпочалась модернізація сільської архітектури. Часто цей процес тривалий і призводить до зміни обличчя села.
Після історично-ліричного відступу, будемо говорити про сучасне. Зараз триває 13та п’ятирічка, основною метою якої є боротьба із бідністю. Ця мета повинна бути виконана до 2020го року. Окрім держави, яка сильно сприяє розвиткові села, є також ряд компаній, які стали об’єднуючим ядром сіл та взяли на себе створення сільських кооперативів. Тобто, селяни віддають компаніям свої землі, отримуючи за це акції, після цього компанії займаються виробництвом на цій землі, виплачуючи селянам їхні дивіденди.
Проте, розвиток села включає також культурний та соціальний аспект.
Те, що вдалося побачити у селі Ву в провінції Гебей (河北), справило сильне враження. Село кілька років тому почало отримувати кошти від муніципалітету провінції та зазнає вражаючих якісних змін. Звісно, пережитки минулого все ж залишаються частиною сільського життя: старі будинки, інколи трапляються закинуті подвір’я.
Традиціоналізм також прослідковується – від способів зберігання та обробітку кукурудзи, аж до методів проведення вільного часу (загальною збіркою жртелів, в центрі) та зустрічання “гостей” (із незрозумілими, трішки ворожими поглядами вирваних із зони комфорту людей, які, проте, після перших спроб спілкування зводяться нанівець – селяни посміхаються та навіть пропонують покататись на їхніх самобутніх засобах пересування – досі не знаю, як їх правильно величати – чи то триколісними мопедами, чи то мото-велосипедами…)
https://onedrive.live.com/?cid=248075248C0026A0&id=248075248C0026A0%2123873&parId=root&o=OneUp
Відновлення культурної спадщини прослідковується у реставрації традиційних мурів-укріплень, які в давнину слугували селянам захистом він нападників, а зараз несуть кумулятивну народно-культурну пам’ять. І виступають символами. Всім добре відоме шаблонне твердження, що китайці – закрита нація. Знаєте, воно відсотків на 70 відповідає правді – бажання огородити себе від посторонніх впливів і виражається через зведення таких бар’єрів – як матеріальних (ті ж огорожі, Чайна-тауни у великих містах поза межами Батьківщини китайця), так і духовних. Однак саме цей мур несе в собі культурне навантаження – залучивши студентів столичних вузів було відновлено структуру огорож та оздоблено їх традиційними прикладами-сюжетами китайського живопису.
Аби підсумувати: наслідки модернізації села видно неозброєним оком. Так, шлях ще не пройдено, але напрямок взято. Зараз китайські чиновники хочуть розпочати втілення концепції “розумного села” (smart village), створивши відповідну матеріально-технічну базу; впроваджено навіть кілька пілотних проектів. Проте, як на мене. китайському селу не пасує маска робота, вистачить вже з їх мегаполісів техногенності. Мені більше уявляється гармонійне поєднання соціального та природного, тобто, імплементація прекмакультурного дизайну щодо розвитку сіл.
Все по фен-шую 😉
Останні коментарі