Що може поєднати молодих людей з України, Білорусії та Росії? Правильно, екологічний активізм! Коли мова йде про збереження планети та розвиток громадянського суспільства, кордони перестають бути чимось роз’єднуючим – навпаки, вони ставлять нові челленджі на шляху до кращого майбутнього.
Та є одне “але”…та й не одне, якщо чесно. Активізм ми сприймаємо часто як рух, хвилю, яка підносить нагальні питання і шукає їх вирішення. Часто ці хвилі виглядають для нас більш-менш однорідно. Проте, ефективність активістів та активісток часто залежить від зовнішнього середовища, тобто, від умов, створюваних:
– державою
– громадою/суспільством
– медіа-ландшафтом.
Ці три аспекти найважливіші для діяльності громадських організацій та об’єдань, тому що їх робота напрямлена на зміни у середовищі (тобто, у суспільстві) через владне погодження (тобто, через державу), поширюючи про це інформацію (тобто, ЗМІ). Тобто, якою би класною не була якась ГОшка, але якщо ці три названі вище фактори не сприяють її розвитку та становленню, то про діяльність можна забути.
Щодо ситуації в Україні – тут більш-менш все зрозуміло. А от як щодо “робочого середовища” для ГО у сусідніх державах – Росії та Білорусі?
На днях мені поталанило дізнатися з перших вуст про це “середовище” і цією інформацію радо поділюсь.
Почнемо з Росії.
Що робить держава, аби контролювати регулювати роботу ГО: прийнятий “Закон об иностранных агентах” (“Закон про іноземних агентів”) – якщо ти отримуєш гроші на проекти у сферах, дотичних до політики (а всі ГО працюють певним чином з громадою та\або посадовцями) повинні реєструвати джерела надходження коштів.
Федеральный закон “О некоммерческих организациях” реестр некоммерческих организаций, выполняющих функции иностранного агента, – для общественных объединений, являющихся юридическими лицами, получающих денежные средства и иное имущество от иностранных источников, которые указаны в п 6 ст. 2 Федерального закона “О некоммерческих организациях”, и участвующих в политической деятельности, осуществляемой на территории Российской Федерации … информировать федеральный орган государственной регистрации об объеме денежных средств и иного имущества, полученных от иностранных источников … о целях расходования этих денежных средств и использования иного имущества и об их фактическом расходовании и использовании по форме и в сроки, которые установлены уполномоченным федеральным органом исполнительной власти.”
І справді, більшість ГО у державі працюють на закодонні кошти, тому така ситуація виявилась на сильно сприятливою для їх подальшої діяльності.
Чим цей закон несприятливий для організацій:
– всі “іноземні агенти” мають заповнювати складні звіти щодо діяльності.
– якщо ГО не декларує свої “зовнішні гроші”, а вони згодом якось випливають, то громадську організацію штрафують (штраф до 500 тис. рублів для ГО і до 300 тис рублів для голови ГО).
Загалом, це стосується невеликих і часто внутрішньодержавних організацій. Однак, у Росії є організації-представниці “гігантів” еко-руху: Грінпіс, WWF і т.д. Цікаво, як же працюють вони? А просто. Ці організації позиціонують себе як такі, що працюють на пожертви приватних осіб, а не на іноземні гроші. Інший аспект позиціонування: вони не є представниками іноземної ГО, а частиною великої міжнародної “сім’ї” – цим вони можуть забезпечити собі статус типу “неГО”. Однак, змиритись із цим влада держави не збирається. Кілька років тому чиновниками було заявлено, що треба організовувати патріотично-екологічні ГО напротивагу WWF і Грінпіс – і вони з’являються, отримуючи при цьому непогане фінансування від держави. Більшість коштів іде на підтримку державних ГО, членами у яких майже завжди є люди, які не пов’язані з екологією. Ситуація, на жаль, не дивує… 🙁
Окрім поняття “іноземний агент” існує й інше – “нежелательная организация” (“небажана організація”). Різниця полягає в тому, що іноземний агент після реєстрації може (більш-менш) спокійно працювати далі, а якщо це є небажана організація, то вона має кхм…піти з держави. Зараз от створюється привід видворення за кордони Росії Грінпіс, поки що – без успіхів.
Але у законі є також плюси. Один з найважливіших: багато ГО працюють із одими і тими ж фондами, тобто, створили свою грантову “зону комфорту”. Через цей закон їх виводять із цієї зони. Що це спричинило? А те, що тепер вони можуть бути більш незалежними, комерціалізувати свої діяльність і вийти на якісно новий рівень своєї діяльності та сприйняття суспільством.
Щодо висвітлення теми зміни клімату у Росії:
– Медійники майже не піднімають це питання, висвітлення погане (щось мені це Україну нагадує…)
– Державна політика – антирозвиткова. Держава не ратифікувала Паризьку угоду і, як виглядає, не збирається цього робити найближчим часом. Проте, на національному рівні робота все-таки ведеться, зокрема, зараз триває розробка кліматичної програми до 2020 року.
– У населення існує дві протилежні точки зору на процеси зміни клімату (тобто, те, що зміни клімату є у більшості населення не викликає сумнівів). Основні обговорення ведуться щодо фактору антропогенного впливу і як рухатись державі далі: обирати шлях низьковуглецевого розвитку або просто адаптуватися до зміни клімату, що є природнім процесом і насправді все йде, як треба. Також серед населення поширюють таку думку, що наслідки кліматичних змін для Росії насправді позитивні (зважаючи на коментарі Путіна, що менше шапок носитимуть громадяни зимами … )
Продовжимо про Білорусь.
Держава підписала та ратифікувала (21 вересня 2016 р.) Паризьку угоду зі зміни клімату. Існують і інші документи: на державному рівні ведеться розробка програм розвитку, економічна сфера теж не є винятком – розробляються концепції адаптація економіки до змін клімату.
Взагалі, у політичній діяльності обов’язкова взаємодія державних структур тагромадських організацій, що на практиці часто проходить дуже дивно: створюються нові “громадські” організації під владні запити, які й отримують підтримку і фінансування . Відновні джерела енергії просуватються, однак паралельно із просування атомок. Особливо чутливою є тема Островсьої АЕС: якщо громадські діячі піднімають питання функціонування атомки, то вони автоматично потрапляють у “чорний список” держави та за ними ведеться детальне спостереження. Хоча ряд вчених розрахували, що без атомок країна може спокійно обійтись, проте великі корпорації відмовляються прощатись з атомками. Аби не бути виключно негативною (що було б не зовсім справедливо), маю зазначити, що у державі існує багато прикладів розвитку і використання відновної енергетики. Один з таких – сонячна електростанція в чорнобильській зоні – в м. Брагині – це є більше, ніж 22 тис. сонячних модулів на території, розмірои 15 гектарів.
Щодо питань зміни клімату, то воно широко висвітлені в ЗМІ, але не повністю зрозумілі простим “споживачам” інформації, тому що часто ініціатива висвітлення інформації йде з верху до низів, тобто, запит населення мінімальний.
Багато людей не розуміє проектів, які втіюються організаціями (зокрема, проект “carbon free”), проте все робиться з перспективою на майбутнє. Держава старається підтримувати організації та поширення інформації, але не повністю розуміє це все.
У Білорусі існує консорціум, така собі парасолькова ГО “Зеленая сеть”, яка складається із 30ти ГО, та об’єднує 70 – індивідуальні членів. Найбільші акції, в яких задіяна ця мережа, це “Климат, останься”, “Час Земли” (підтримується на державному регіональному рівнях).
Робота із іноземними коштами – реєстрація всіх коштів є обов’язковою (менші суми реєструються на регіональному рівні, великі суми подаються до мінекономіки). Якщо організація отримує кошти готівкою, то потрапляє під увагу контролюючих структур, тому такий варіант роботи досить ризикований. Але є вихід (не повністю законний, але виживають, як можуть): буває, створюються дзеркальні ГО у Литві, через які здійснюються прийоми та вливання коштів, а проекти втілюються вже у Білорусі. Пощитивним є також те, що закони Білорусі уможливлюють створити некомерційні установи. Це не громадські організації, а просто окремі установи, тому створюється менший резонанс у суспільстві щодо їх діяльності.
“Зелений тариф” – є, але де факто мало використовується.
Якщо коротко підсумувати ситуації у обидвох державах, то варто зазначити, що потенціал розвитку є. Закони, які вимагаються обов’зкове декларування отриманих із-зі кордону коштів, на перший погляд видаються строгими та обмежуючими, але вони пропонують водночас і своєрідне рішення для розвитку та просування організацій. Еко-рух у країнах є, він мало підтримується державою, але мобілізує все більше учасників та учасниць. Що не може не тішити 😉
Цікаві посилання:
1.Федеральный закон от 20 июля 2012 г. N 121-ФЗ “О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации в части регулирования деятельности некоммерческих организаций, выполняющих функции иностранного агента”- http://base.garant.ru/70204242/
2. Как защитники природы добились солнечной электростанции в Нарочанском крае – https://www.charter97.org/ru/news/2016/10/12/227019/
3.Paris Agreement – Status of Ratification – http://unfccc.int/paris_agreement/items/9444.php
Останні коментарі