Вчора ввечері вирішила нарешті розчистити гори папок та файлів на своєму компі і знійшла документик з роздумами про сенс життя. Прочитала. Погодилась. Виставляю сюди.

Соу, ріід енд енджой іт.

Всім давно відоме поняття незворотності митей, прожитих нами. Кожна з них є неповторною та, звісно, складовою ланкою нашого буття. Але виникає питання про сенс цієї червоної нитки миттєвостей, що тісно пов*язує наше життя. Часто риторичне, майже завжди залишене без відповіді, це запитання курсує лайнером під Північним сяйвом та пекельними сонячними променями, оминаючи стрімкий Гольфстрім та численні архіпелаги Світового океану, а на суші воно завжди слідує за караванами у далекій Калахарі або є провідником у Гімалаях численним туристам і монахам. Таким чином, питання сенсу нашого буття є нагальним, стосується всіх загалом і кожного окремо.

«Бути чи не бути?..» одвічна фраза Шекспірівського Гамлета глибоко вкоренилася у свідомість більшості населення Землі. В мене особисто завжди виникають дивні паралелі, коли чую звучання цієї комбінації слів.  Завжди уявляється молодик, одягнутий згідно модних стандартів 17 ст., у черевиках з довгими носками  і широченною шляпою з великим червоним пером. При цьому в руках він тримає людський череп. Фразу він говорить саме до цього…хм…предмету, якщо можна так виразитися. Певно, в дитинстві вкарбувалсь у пам*ять така дивакувата світлина. До чого я, власне, веду, – даний епізод мого життя, тісно пов*язаний із свідомим і несвідомим, є дотичним до епізодів життя кожного. Усвідомлюємо це, чи ні, але всі ми проносимо із собою протягом існування якесь зображення, або фразу, чи то уривок з фільму, який сильно впливає на наші подальші дії у напрямку пошуку суті буття.

Але повернемось до образу Гамлета. Звісно, твір багато в чому є дотичним до цього зображення, однак тлумачення понять не завжди повинні збігатися із судженнями авторів. Точніше, тлумачать митців критики, а не самі творці, чим і породжують парадокс буття. Буття мистецтва. Так само і наше життя – воно прожите і творене тільки нами, але тлумачення ми отримуємо зі сторони. Ми отримуємо оцінки – у школі та від незнайомих перехожих, що проводять поглядом аж до рогу вашої улюбленої кондитерської, – настанови, повчання, критику. Тому сенсом життя, згідно такої логіки, варто б назвати прагнення отримати найвищу відмітку з боку суспільства. Кожен має вибір – орієнтуватися на таке «зовнішнє оцінювання» чи залишити його поза увагою, проте істина залишається беззаперечною: із судженнями інших чи без них, ми є творцями та ідейними осмислювачами свого життя.

От для мене сенсом буття є можливість…можливість жити, ухвалювати рішення, втілювати задуми, врешті-решті, мати змогу думати. А що ж нам залишається, нам, інгабітантам настільки ординарного світу, що ярлик «мейд ін чайна» не просто вказує на країну походження товару, а є символом нашого споживчого суспільства? Ординарність оточення та модельованих ним ситуацій змушують шукати різні рішення поставлених перед нами проблем, долаючи які ми прокладаємо русло нашої ріки, йменованої Життям. Таким чином, прокладаючи це уявне русло, ми не тільки торуємо йому шлях, але й наповнюємо певним змістом – що ж таке ріка без води? Нашими діями (чи бездіяльністю) ми живемо.

Можна і далі продовжувати проводити паралелі і метафоризувати наше існування, проте без роздумів та дій воно позбавлене будь-якого сенсу та буде обмежене вегетативним станом. Погодьтеся, ми ж не редиски чи баклажани. Ми – люди. Тому сенсом нашого буття, нашого ЛЮДСЬКОГО буття є діяльність, думка, порух нервових клітин, рішення. Тому сенс життя полягає у безперервному русі, який, немов колесо Сансари, не має права зупинитися, бо якщо воно перестане крутитися, то тоненька нитка життя просто обривається…mMt3h17YANc