Питання захисту навколишнього середовище сьогодні гостре, як ніколи. Коли світ стоїть на порозі можливої екологічної катастрофи, державами здійснюються дедалі більше спроб «приборкати природну стихію». Здебільшого ці спроби виражені у вигляді законодавчих актів, які з часом доповнюються, удосконалюються, змінюються. Україна, як і більшість цивілізованих держав, теж провадить такі зміни, проте даний процес виглядає сильно затягнутим та недостатньо ефективним. Зокрема, Закон України (далі – ЗУ) Про охорону навколишнього природного середовища датується ще 1991-м роком, проте оновленню акт підлягав незначному. А дарма. Таким чином, першим пунктом для аналітики буде саме цей закон.
Наступним пунктом, думаю, варто виділити рекреаційну галузь. Чому? Задля аналізу законодавчих процесів – вигідних і невигідних природі – потрібно відвести немало часу, а згрупувати основні акти однієї галузі зробить дані більш актуальними/адекватними.
ЗУ Про охорону навколишнього природнього середовища – основний документ, що регулює природоохоронні відносини нашої країни ін- та екстернально. Найперше звертає на себе увагу занадто широке формулювання та трактування понять, через що виникає можливість у довільному їх тлумаченні. Наступними виникають сумніви щодо положень про права та обов’язки українських громадян у сфері охорони навколишнього середовища – деякі з них викликають правові колізії, часто відбувається накладання повноважень місцевих та загальнодержавних органів. Невизначеним залишається статус нерезидентів, які є часто фактором спотикання у вирішенні важливих питань, пов’язаних з екологічними проблемами. Закон також містить окремі положення про курортні та рекреаційні зони, які, як і інші визначення, сформульовані нечітко і не дають змоги чітко визначити правила та порядок користування такими зонами.
Зважаючи на відсутність належного тлумачення «курортних» понять у основному законі, пора звернутися до інших актів нормативно-правового забезпечення.
- Постанова Верховної Ради України Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні від 1994 р. Дана програма стала надзвичайним поступом у природоохоронній справі, тому що визначила основні межі природокористування, аби перешкодити «денатуралізації природних екологічних систем». Кроком вперед стало визначення потреби у міжнародній співпраці та створення міжнародних заповідних зон, а також включення об’єктів природно-заповідного фонду України у освітні процеси, забезпечивши цим жестом їх доступність для провадження екологічної освіти.
- ЗУ Про курорти від 2000 р. Звертає на себе увагу ст. 4 Види курортів, яка, через широке тлумачення понять курорту державного та місцевого значення допускає махінації зі статусом такої зони (курорти місцевого значення мають більший перелік пільг, отримуваних підприємцями та державною владою, і менше підконтрольні державі). Але загалом закон є досить розміреним, містить чітке розмежування процесів подання/створення/оформлення курортної зони як такої, її фінансування та обслуговування, залишаючи мало місця для подальших спекуляцій.
- Стратегія розвитку туризму і курортів від 2008 р. Документ є досить двозначним: з однієї сторони, відбувається підвищення конкурентоспроможності курортів нашої країни шляхом підвищення кваліфікації обслуговування та персоналу, покращення курортних умов, але, з іншої сторони, відбувається збільшення експансії заповідних територій, підвищення техногенного впливу та, зі збільшенням потоку туристів, відбудеться і зростання шкідливого впливу на природні ресурси та екосистеми загалом.
Цікавим є також ЗУ Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» від 2000 р, розрахований на наступні 20 років розвитку цього природно-заповідного утворення. Закон спрямований на підвищення охорони даної туристичної зони, однак створює насамеперд умови для збільшення на курортній території підприємницької діяльності (через вилучення із-під сплати численних податків представлених там підприємств, а також звільнення від підприємств і закладів від ввізних мит). Не є визначеним порядок використання природних ресурсів на території Курортополісу та обмеження території цього утворення. Таким чином, закон не можна вважати поступом, а тільки підґрунтям для покращення життя підприємцям та сприянню руйнування екологічного балансу території.
Аби підсумувати: законодавча база природоохоронної галузі нашої країни недостатньо розвинена, а існуючі нормативно-правові акти не завжди є регуляторами відносин підприємець-держава-природа, а лише створюють місце для модифікацій природним фондом. Звісно, вплив на кліматичні зміни рекреаційних зон є незначним. Але це тимчасово, тому що зараз ці зміни, антропо- та техногенного характеру, здійснювані у заповідних зонах, поступово приводять до змін локальних екосистем, які відбиваються не регіональному та загальнодержавному стані охорони природи: зменшується кількість курортів, але розширюється перелік Червоної книги України.
06.07.2015 at 18:03
Ахах) Ні, порушувати вони не мають права, звісно, просто виникають колвзвї до інших законів. зокрема, якщо брати сторону землеволодіння – то тут простіше – іде відсилання до Земельного кодексу України, який визначає право на володіння і приватизацію. Але часто виникають непорозуміння через іноземні інвестиції – вони толком не регулюються нашим законодавством, через що курорти часто служать місцем для відмивання іноземного капіталу – бо мають особливий режим. Зокрема, рекреаційні зони є згідно ЗУ Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон також належать до таких утворень.
Поки прикладу знайти не можу наглядного – пам’ятаю, були казуси із курортом Солотвино щодо відмивання грошей іноземних, але шось гугл мені не гуглить. Як тільки знайду, додам в коменти/спільноту.
06.07.2015 at 16:51
“Невизначеним залишається статус нерезидентів, які є часто фактором спотикання у вирішенні важливих питань, пов’язаних з екологічними проблемами”
Т.е. их не упоминают в законах и раз не они не упомянуты, то могут нарушать? Можно пример, пожалуйста, я теряюсь 🙂