І знову вибори. І знову надії. Марні надії.
Цього року, зважаючи на ситуацію в державі, я свято вірила в силу українського народу самостійно щось змінити, піднятися з колін і збудувати свою країну. На вчорашніх виборах я переконалася у протилежному. Хоча, кажучи по правді, інтуіція нашіптувала схожу картину…
В результаті голсування ми змінили владу. Та ну. Не вірю. Ніхто толком нічого не змінив – хіба назви партії, а ще трохи склад розпорошили, нові обличчя додали, і по всьому. А навіщо більше? Справа в тому, що велика чатина виборців – а це люди за 40! – голосують за “бренд”, а не наповнення. Пересвідчилася я в цьому завдяки мажоритарній системі. Якщо зіпсуті бюлетні могли містити написи “проти всіх” і тому подібне, то мажоритарні списки дали все чітко зрозуміти: відсутність зацікавлення виборців у тих, за кого ти прийшов голосувати, зашкалює.
Ще один цікавий аспект – самі виборці. Нібито багато перестраждали за останній час, але, певно, дарма. Вчимося тільки на власних помилках. Перебуваючи на дільниці помітила таку тенденцію: бабусі і дідусі, які заледве можуть самі пересуватися, “біжать” на дільницю, аби віддати свій голос, та ще й піднімають скандали, якщо їх не включено до списку виборців. Свідома громадянська позиція? Та ні, тут діє відлуння радянсьої системи і принцип кількість, а не якість. А молодь тим часом…хм…важко навіть скзати, де молодь у цей час. Просто нема. Певно, на час виборів молоді люди посто зникають з країни, а з*являються тільки тоді, коли треба оспорювати владу. Спостерігається чітка тенденція: голосувтаи я не піду, але хочу, аби мені добре жилося. От і продовжуйте так і надалі, молодь України, дозволяйте бабусям і дідусям будувати наше з вами “світле” майбутнє.
І знову, із року в рік ми сподіваємося, що світ зміниться на краще. І робимо неправильно. Потрібно діяти, а не чекати, що хтось прийде і зробить щось за тебе. Ось так і живемо.
Останні коментарі