Питання ґендерної (не)рівності століттями стоїть на порядку денному кожного суспільства, проте до вирішення його країни підходять по-своєму. Радше, не країни, а їхнє населення. Саме воно формує державу як таку, показуючи напрямок розвитку цього інституту.
Так от, перебуваючи поза межами України (Німеччина, Франція, навчання в Латвії), маю сказати, що ставлення до жінок всюди різне, але за загальними рисами має щось спільне. Можливо, основою є ті напів-міфічні “європейські цінності”, вроджені кожному громадянину ЄС. Хоча, не думаю. Цінності, якими ми керуємося в нашому житті, даються нам апостеріорно, тобто, із пізнанням, досвідом,впливом. Найважливіший вплив на формування світогляду має наше виховання, особливо змалечку. На мою думку, саме перші роки нашого життя та оточнення, в якому ми робимо перші кроки і говоримо перші слова, має найбільше значення у фомуванні людського в особистості.
Одним із аспектів виховання є і ґендер – тобто, пояснення маленьким дівчаткам і хлопчикам “хто є хто”, і якщо батьки на питання, “Чому дядя досягнув такого успіху в житті?” відовідають “ВІін чоловік, так і має бути. А ти продовжую носити сукенки”, то як можна описати розвиток такої дитини? Звісно, формування особистості продовжуватиметься і у більш зрілому віці, але ця команда зберігатиметься у підсвідомості та впливатиме на вчинки.
Отже, чому питання суспільної (не)рівності стоїть так гостро? Бо воно закорінено у нашій підсвідомості, що вказує нам те чи інше бачення “правильного” життєвого поступу. Кожен має право вирішувати, як йому визначати роль жінки/чоловіка у суспільстві, але керуватися застарілими віровченнями та кліше у нашому глобалізованому світі не потрібно. “Європа” відмовилася (хоча б частково) від цього бачення і рухається вперед. Співпадіння? Не думаю.
І, підсумовуючи сказане вище, хочу висловити своє бачення цього питання.
Жінка – опора суспільства, однак на жінку-лідера в нашій країна продовжують дивитися з неприхованим скепсисом. Треба змінювати цю поведінку, тому що місце жінки не поряд з чоловіком, а на одному рівні з ним.
30.06.2015 at 13:15
Не буду сперечатися, є над чим подумати.
Проте і повністю погодитися з коментарем не можу.
Чому. Вище я писала про феномен сприйняття жінки як такої, тобто, принципи 3х К (кідер, кірхе, кюхе) залишаються і надалі актуальними, хоча пройшло немало часу. Глобалізація нашого світу впливає на суспільсьво, соціалізацію, розвиток робітничих прошарків та інтелігенції. Не буду заперечувати, що “жінок-лісорубів” не є багато, і не буде. Це фізичні особливості організму, з цим нічого не поробиш. Але і чоловіки не так сильно рвуться працювати соціальними педагогами, вихователями у садочках та вчителями початкових класів. Теж особливості двостатевості, але вже ментальні, але чому про них ніхто не говорить? + часто жінок а пріорі не беруть на такі професії (прим. де потрібно “грубу чоловічу силу”), бо вони жінки.
Щодо феміністок – я не є палкою послідувачкою фемінізму на сьогоднішньому його етапі. Зараз основи феміністичного руху мало містять у собі справді цікавих теоретичних положень та трактувань справедливості, але дедалі більше парадоксів. Тут я погоджусь, вимагати рівності і продовжквати наголошувати, що “я – жінка” то є неправильно, як не крути.
Парламент/інші установи – потрібне збалансування ґендеру. Це якраз і обумовлено різними методами і способами мислення, тому що гомогенні “мозкові центри” будуть програвати гетерогенним. Без сумніву. Питання залишається тільки в компетентності, тобто не кількість, а якість.
Так, варто подумати.
22.05.2015 at 08:33
1. Історія і традиція. Так склалось, що жінка в традиційному європейському суспільстві є берегинею домашнього затишку. Та людина, яка тримає чоловіка в тому домі. В кожного свої обов”язки. Комусь треба мамонта завалити, а комусь м”ясо приготувати.
2. Відмінності мислення. Так чи інакше, це правда, що чоловіки і жінки думають по-різному в деяких ситуаціях. І часом такі ситуації складають основу, фундамент. І, так вийшло, що ту основу в своїй більшості краще будують чоловіки.
3. Нерівність з жіночої сторони. Жінки-феміністки в усі сторони кричать, як їх принижують і обмежують їх права. Але глянути з іншого боку. Я – дівчина, я хочу рівноправ”я! Звільни мені місце, я ж дівчина. Можна без черги, я ж дівчина? Ти ж заплатиш за дівчину?) При таких фразах з”являється усмішка і “непомітний прояв жіночої краси”. Так, щоб хлопчик пустив слину на підлогу і виконав наказ. Це в молодняка. Старші жінки уже так не роблять. Вони нахнюплять обличчя і зкомандують. Бо так має бути.
4. Рівні права – рівні обов”язки. Таке-собі продовження минулого пункту. Ми хочемо ходити на вибори, балатуватись там, отримувати таку ж зарплатню, водити авто… Ми такі ж члени суспільства, як і чоловіки! Але скільки ви знаєте жінок-лісорубів? Я жодної. Жінки не працюють в МНС (я маю на увазі саме рятувальників). Їх просто туди не беруть через те, що жінка не потягне рукав з водою, не витягуватиме людей з вогню, не полізе під завали. Їй просто не вистачить сили (якщо це традиційна жінка, а не бодібілдер). І знову спрацьовує пункт номер 1. Вона ж жінка, як це ми її в вогонь закинемо? Не можна так. Закон України забороняє жінкам праювати в шахті, призивати жінок в армію, їм навіть тюрми окремі будують.
5. Перебільшення. Жінок в парламенті має бути не менше ніж 50%, кажуть феміністки. Тобто вони уже думають не про спеціалістів будь-якої статі, а про те, щоб там була однакова кількість жінок і чоловіків. Це як закон в штатах, що на деякі підприємства треба найняти н-ну кількість чорних. Таким чином люди уже думають шаблонами, а не головою.
Я не проти жінок, не проти їх рівноправного існування в суспільстві, але є над чим подумати.